На мітлі двом не місце, або Відьма для жерця

Я врізалася на повній швидкості в чужий світ, де мене прийняли за відьму. Бо ж я якраз її зображала для фотосесії.

Тепер треба переконливо прикидатися чарівницею й, до того ж, викликати дощ у містечку, де дощів не було вже півроку. І якщо в мене нічого не вийде — привіт інквізиція, всезагальне осудження й багаття! Головний жрець посадить мене в полум’я власними руками — із величезним задоволенням. Ще й свічку вручить.

Таке бажання я прочитала в його очах із першої нашої зустрічі. А може, я переплутала з чимось іншим?