У романі Зам’ятіна, дія якого відбувається в ХХVI столітті, мешканці Утопії настільки втратили свою індивідуальність, що розрізняються лише за номерами. Вони живуть у скляних будинках (це написано ще до винаходу телебачення), що дає змогу політичній поліції, яка називається «Хранителі», легко наглядати за ними. Усі носять однакову форму й зазвичай звертаються одне до одного або як «такий-то номер», або «юніфа» (уніформа). Їдять штучну їжу та під час відпочинку марширують по четверо в ряд під звуки гімну Єдинної Держави, що ллються з репродукторів. Під час дозволеної перерви їм дозволено на годину (так звана «сексуальна година») опустити штори своїх скляних помешкань. Брак, звісно, скасовано, але сексуальне життя аж ніяк не є безладним. Для любовних утіх кожен має щось на кшталт чекової книжки з рожевими квитками, і партнер, із яким проведено один із призначених сексчасів, підписує корінець талона.
На чолі Єдиної Держави стоїть некто, кого називають Благодійником, якого щороку переобирає все населення, зазвичай одностайно. Керівний принцип Держави полягає в тому, що щастя й свобода несумісні. Людина була щасливою в саду Едема, але в своїй необачності попросила свободи й була вигнана в пустелю. Нині Єдина Держава знову дарувала йому щастя, позбавивши його свободи.