— «У неї є дитина?» — перегортаючи досьє, я різко випалюю.
— «Так, син», — помічник киває й додає трохи тихіше. — «Майже рік».
Рік? Тоді… може бути моїм… Чому я вирішив стежити за Владою лише зараз? Я старався не думати про неї, вирвати з серця всі спогади. Вона зрадила мене. Двічі. Спершу злила ворогу важливу інформацію, а потім посварила з братом.
Я швидко переглядаю фото. Чудовий хлопчик. Схожий на мене…
— «Підготуй машину», — наказую помічнику.
— «Їдете до неї?»
— «За своїм сином», — відрізаю холодно. — «Якщо у Владa є хоч крапля розуму, вона погодиться на мої умови».