«Я дав цій книзі умовну назву “Монголія”, сподіваючись незабаром придумати остаточну — але так і не придумав остаточно. Нехай буде “Монголія”.» «Супермаркет — це те місце, куди в разі безладів у місті треба вселитися.» «Коли я працював на заводі “Серп і молот” у Харкові, навколо був лише метал… Треба ж, через товщу років мені сниться, що я запізнююся на роботу в третю зміну й біжу територією, падає дощ…» «Мій батько ходив у шинелі. Коли я побачив його вперше в цивільному, то мало не заплакав…» «Кронштадт прилип до мого серця крижаним грудочкою. Його казармено-порожні вулиці, де небезпечно ходити, і згори от-от упаде щось: скло, мертвий матрос, яблуко, цеглини…» «…лягаю, вкриваюся ковдрою аж до верхньої губи, так що сивора борода китайського філософа виявляється під ковдрою, і тоді я кажу: “Здрастуй, мамо!” Зрозуміло, що вона не відповідає словами, але я, заплющивши очі, уявляю, як охоче моя мати — сіра бабка з сивою головою — спрямовується з просторів Всесвіту, де вона досі літала, ближче до мене. “Підлетай, це я, Едик!..”» Ну й усяке інше ви знайдете в книзі «Монголія».