— Ти надто довірлива, якщо думаєш, що ці чоловіки будуть слухатися тебе так само, як офісних клерків, якими ти звикла командувати, — у мене впився жорсткий погляд, безсоромно розглядаючи з ніг до голови.
— А ти ж слухаєшся, — я глузливо всміхнулася й вмостилася на краю столу, закинувши ногу на ногу. — І опинишся ти біля моїх ніг, і з моєї руки будеш годуватися.
Чоловік миттєво напружився, і вже за секунду я була притиснута до столу його тілом.
— Ким ти себе возомнила? — проривав він просто в мої губи.
— Босом, — так само спокійно відповіла я, хоча всередині все здригнулося від передчуття чогось по-насправжньому гарячого.
***
Мені довелося відмовитися від чудової зарплати, звичного життя, постійного коханця й виїхати з міста, повернувшись туди, де я зарікалася більше не з’являтися. Навіщо? Щоб на першій же зустрічі зіткнутися з тим, кого колись я б не вибила б очі тільки тому, що ми в різних вагових категоріях.
А цей самовпевнений тип вирішив, що йому дозволено все: і я, і батьківський бізнес, і земля — у придачу. Хто взагалі сказав, що керувати — не жіноча справа?