Настала рання весна. Дерева ще не вбралися листям, але на тополях, бузку й особливо на бузині вже набубнявіли бруньки. Ласкаве яскраве сонце місцями протягло на луках першу зелень, однак низини досі були залиті водою: струмки гучно бігли, а в тіні та по канавах десь-не-десь біліли останки снігу. Тут і там уже орали й боронили землю під ярі — овес і картоплю.
По розмоклій дорозі до воріт великого панського маєтку, поставлених на масивних кам’яних стовпах і прикрашених чавунними левами з оскаленими пащами — кожен із них правою лапою перекочував великий кулястий м’яч, — під’їхав невеликий вишуканий тарантас без верху й зупинився. Ситий рудий доглянутий кінь, трохи спітнілий, у святковій збруї з густим мідним прибором і розписаною дугою дзвенів бубонцем і, мотаючи головою, нетерпляче переступав.