Щуролов

Одна з найкращих новел Ґріна.

«Щуролов замикає ланцюг найбільших поетичних творів про старий Петербург—Петроград, про чаклунське місто Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Блока...» (Віра Панова)

Реалістичний опис «революційного» напівпорожнього Петрограда органічно переходить у міфічну битву Щуролова й Визволителя (гігантського заморського пацюка). Головний герой стикається з такою здатністю щурів, що вони мало не заманили його в смертельну пастку, постаючи перед ним то в образі маленького хлопчика, то у вигляді коханої дівчини. Коли він, нарешті, потрапляє до Щуролова, той зачитує йому уривок із середньовічної німецької книги Ерт Ертруса «Комора щурячого короля»: «Підступна й морозна істота володіє силами людського розуму. Вона також має таємниці підземель, де ховається. Її влада — змінювати свій вигляд, являючись як людина — з руками та ногами, в одязі, маючи лице, очі, подібні людським і навіть не поступливі людині, — як її повний, хоча й не справжній образ. Щури можуть також спричиняти невиліковну хворобу, користуючись засобами, доступними лише їм. Їм сприяють мор, голод, війна, повінь і навала. Тоді вони збираються під знаком таємничих перетворень, діють як люди, і ти говоритимеш із ними, не знаючи, хто це. Вони крадуть і продають із користю, дивовижною для чесного працівника, і обманюють блиском своїх одеж і м’якістю мови. Вони вбивають і спалюють; шахраюють і чатують; оточують себе розкішшю, їдять і п’ють досхочу й мають усе в достатку. Золото й срібло — їхня улюблена здобич, а також дорогоцінне каміння, для якого під землею приготовані сховища.

— Але досить читати, — сказав Щуролов, — і ви, звісно, здогадуєтесь, чому я переклав саме цей уривок».