Котячі вуха

У ті часи Верхнього та Ільинського й близько не було. Лише наша Полевa та Сисерть. Ну, й на півночі залізом дзенькали. Трохи, зовсім трошки. А Сисерть-то найсвітліше жила. Вона, бач, на дорозі припала в бік козац*ь*кий. Туди ходив і їздив народ туди-сюди. Самі возили на пристань під Ревду з залізом. Та мало що зустрінеш у дорозі, чого наслуха*єшся. І деревень навколо було безліч.