Команда Д

Це моя найперша книга — проба пера, зроблена в студентські роки майже чверть століття тому, у 1998 році. Книгу писали виключно заради грошей і щоб спробувати свої сили як письменника. За жанром це бойовик — у тому суворому каноні, як було прийнято писати бойовики в дев’яностих.

«Дія має відбуватися в Росії. Романи про закордон сьогодні не купують: якщо герой виїжджає ненадовго перегнати іномарку з Європи, то всі перестрілки з дорожніми бандитами мають бути не далі Білорусі. Герой не повинен бути військовим або ментом — тільки звичайний хлопець, звільнений мент або колишній десантник: ментів, вояків і автобусних контролерів народ ненавидить, книгу про них сьогодні ніхто не купує. Трупів у романі має бути 20–30, але пам’ятай, що в бойовику на кожні 6 трупів має припадати приблизно 1 любовна сцена. Якщо б це був любовний роман — було б навпаки. Інше нехай підказує тобі твоє уявлення. Перша книга невідомого автора вийде накладом не більше 25 тисяч примірників, але за неї ти отримаєш аж 2 або навіть 3 тисячі доларів, тож напишеш ще пару-трійку книг і без проблем зможеш купити квартиру в Москві…» — так мене настановляв видавець Бек перед початком роботи.

Книга планувалася як приквел до цілого серіалу книг, які мали писати інші автори за заявленими героями. Тож дія відбувається навіть не в епоху, коли її писали, а ще на десять-п’ятнадцять років раніше — у забуту еру Перебудови, яку довелося ретельно реконструювати, радячись із очевидцями. Це, ймовірно, було логічно для приквела, однак не зробило книгу ні по-справжньому історичною, ні сучасною — лише морально застарілою вже на момент виходу. Не дивно, що книга мені зовсім не подобається. На своєму сайті я зберігаю її в розділі «сміттєва корзинка».

Пізніше, коли я взявся шукати свій стиль і своє місце в жанрі фантастики, деякі герої, згадані в цьому романі, стали героями нових фантастичних творів. Але це слабкий стимул перечитувати бойовик 1998 року.

До мого великого розчарування (а тепер я думаю — на щастя) книга вийшла під іменем «Сергій Кутергін». Мені пояснили, що це спільний псевдонім видавництва для всієї серії бойовиків. Ми так не домовлялися, але таємно знайомі інсайдери розповіли мені правду: видати книгу під іменем «Леонід Каганов» не дозволив невідомий мені директор з книгорозповсюдження видавництва АСТ, який на моє нещастя раптом виявився повним тезкою — Леонідом Львовичем Кагановим (із тією лише різницею, що я — Александрович).

«Як я дивитимуся в очі своїм регіональним оптовикам? Як їм впарюватиму свою книгу? Як я їм поясню, чому раптом усяке гівно почав писати?» — аргументував він. Його цілком можна зрозуміти, та й був він непоганою людиною — через багато років ми познайомилися особисто. Але тоді я кипів обуренням і вимагав від видавництва хоча б написати мені довідку, що вийшла книга — моя.

Видавництво без питань видало мені довідку, але звично написало «дано Каганову Леоніду Львовичу», я плюнув на ці образи, благо на той час уже займався своїм дебютним фантастичним збірником.

Через п’ять років, десь у 2003-му, видавництво запропонувало мені перевидати цей бойовик знову вже під нормальним іменем. Я взявся редагувати текст у спробі зробити його трохи сучаснішим, загруз у старих перебудовних комсомольцях і зрозумів, що зробити з цього щось нормальне вже не зможу, тож стер усю редактуру. Перевидання не сталося.

А от початковий текст — перед вами.