У романі польського письменника Стефана Жеромського (1864–1925) «Історія гріха» розповідається історія молодої жінки, яка, закохавшись без дозволу церкви й сім’ї, відкинута суспільством, котиться на дно життя. Філософська й етична сторона описаних подій є предметом внутрішньої дискусії, яку автор веде з собою та зі своїми персонажами.
У жорстокій, часом навіть виклично прямій манері автор розповідає «історію гріха» — історію молодої жінки, яка, закохавшись без дозволу церкви й сім’ї, відкинута суспільством, котиться на дно життя, в омут проституції й бандитизму. Чому? У цьому винні жорстокі людські закони, чи корінь зла захований у природі речей — у заздалегідь приреченій крихкості щастя, у гріховності людської природи?»