Вона всіма силами намагається тримати самовладання — і не помічає, як воно тріщить по швах. Під моєю долонею її серце б’ється так, ніби хоче вирватися, а по тілу пробігає тремтіння, щойно я торкаюся пальцем її підборіддя. Вона шипить, що я нахабний і нестерпний, відвертається, заплющує очі — ніби так легше сховати правду від самої себе. Але тіло не вміє брехати. І я бачу: їй це потрібно.
Ця неймовірна жінка кинула мені виклик сама — наказала мене ловити, якщо я зможу. Хіба чоловіка доводиться вмовляти? Мене зводить з розуму її запах, її погляд, її впертість і гордість. І якщо вона впевнена, що я відпущу її, — вона помиляється. Дуже сильно.
Я наздожену. І більше не відпущу.