Де тато?

Дуже важко у світі знайти когось, кого Ліза любить більше, ніж свого батька. Як можна не любити такого тата, який ладнає з усіма? Батька, який переконаний, що в дитинстві кожному потрібна «щеплення доброти»? Батька, який допомагає порадою й знає про інших людей усе? Але, схоже, можна: його раптом забирають у в’язницю. На п’ять років.

І головне — це стається саме тоді, коли так хочеться стільки розповісти батькові: про нового друга Андрія, про його дурнувате прагнення потрапити в погану компанію Фокса, але найбільше — про Андрійеву молодшу сестру Кіару. Ця дворічна дівчинка так змінила життя Лізи, що їй — тій, кого в школі всі кличуть Німою — шалено хочеться говорити, сміятися, у деталях розповідати про ті дні, проведені в компанії Кіари.

Героїні Юлії Кузнєцової, підлітки, завжди суперечливі й у найкращому сенсі цього слова — рефлексивні. Ліза Макарова з повісті «Де папа?» уважна: вона постійно порівнює себе з людьми навколо й намагається розібратися і в вчинках інших, і в власних емоціях. Коли тобі 13, часто буває так, що в сім’ї настають тяжкі часи, а твоє життя, навпаки, розквітає. Перший досвід такої відірваності і болючий, і водночас безцінний.

Уміння автора кількома фразами описати навіть другорядного героя, створивши впізнаваний характер, робить книги Юлії Кузнєцової особливими. Це помічають і читачі, і критики: повісті «Дом П» та «Перша робота», видані «КомпасГідом», отримали захоплені відгуки та швидко стали хітами. Твори Юлії Кузнєцової відзначені преміями «Завітна мрія» та «Кнігуро», Міжнародною дитячою премією ім. В. П. Крапівіна. Повість «Де папа?» адресована передусім підліткам і їхнім батькам.