У романі Ернеста Хемінгуея «Фієста» («І сходить сонце»), присвяченому «потеряному поколінню», герої, повернувшись із бійні Першої світової війни жорстоко травмованими (духовно й фізично), прагнуть піти від тягарю виснажливих спогадів. Усі вони нещасні й безпритульні кожен по-своєму, шукають опори в житті — і не знаходять її. Звідси — лихоманковий темп їхнього існування, постійна жага нових вражень і голод за сердечною людською близькістю. Але відчути себе оновленими, повноцінно живими вони можуть лише в ті дуже рідкі миті, які дарують їм самовіддане кохання й дружба, спілкування з природою та фієста.