У «Етюдах про природу людини» викладено теорію того внутрішнього механізму, який призводить до старіння нашого організму. Мої погляди викликали, з одного боку, різні заперечення, а з іншого — дослідження на ту саму тему.
Оскільки вивчення старості має не лише великий теоретичний інтерес, а й водночас практичне значення, вважаю корисним знову повернутися до цього питання.
Існують ще народи, які розв’язують проблему старості найпростішим способом: вони вбивають своїх старих. У цивілізованих країнах це питання ускладнюється втручанням піднесених почуттів і міркуваннями загального характеру.
По всій Меланезії поширений звичай ховати живими старих людей, які більше не потрібні для роботи.
На Вогняній Землі, коли загрожує голод, старих жінок убивають і їдять ще до того, як беруться за собак. Тубільці пояснюють це тим, що собаки ловлять моржів, тоді як старі жінки не можуть цього зробити. У деяких індіанців Північної Америки принаймні половина старих покладається на долю у разі, коли вони вже не можуть ходити. Це вважають нормальним і виправдовують тим, що краще померти, ніж тягти безглузде, сповнене страждань старече існування.
Цивілізовані народи не чинять так, як мешканці Вогняної Землі чи інші дикі; вони не вбивають і не їдять своїх старих, але життя останніх часто буває дуже важким. На них дивляться як на тягар, бо вони не можуть бути корисними ні в родині, ні в суспільстві. Не вважаючи себе вправі позбавити їх життя, всі ж бажають їхньої смерті й дивуються, чому омріяний кінець так довго не настає.