Двійнята помилково. Випадкова зустріч

— Якого чорта ти розповідаєш чутки, ніби я — батько твоїх дітей? — бос цідить крізь зуби.

— Що? Не я! Навпаки, я приховувала правду.

— Вирішила дітей влаштувати? Не на того натрапила. Я ніколи не зраджував своїй дружині. І вона вагітна. МОЇМ дитиною.

Він опускає погляд на двійнят, яких я тримаю за ручки.

— Чому вони тут?

Затримується на сина, вдивляється в його очі: сіро-блакитні й зелені. — Що за…

— Особливість від папочки. Справжнього. І це не ти! — я брешу, щоб бос заспокоївся.

У Туманова її нема. Він дивиться на нас темним поглядом. Але раптом змінює обличчя, його очі округлюються. Світло падає на райдужку — і я помічаю, що він носить лінзи. О, ні…

— Злата, до мого кабінету, швидко! — грізно гаркоче. — Нам треба поговорити.

*

Колись він переплутав мене зі своєю нареченою. Між нами була випадкова зустріч, яку я хотіла забути. Та дві смужки на тесті на вагітність і двійня на УЗД не дали мені цього зробити…