Душа-потемки

Капітан міліції Катерина Петровська швидко спускалася сходами. Іржаві поручні, іржаві щаблі… Лише тепер вона зрозуміла, що зробила жахливу, неприпустиму помилку: не сказала полковнику Гущину, де вона й що збирається зробити. А що вона збирається зробити? Проникнути в зачинений, зданий під охорону універмаг, повний товарів, уночі, негласно—уже після того, як убивцю зловили, викрили доказами й сам він зізнався у скоєному. Але як тоді бути з тим закликом про допомогу? «Її ще можна врятувати!» Кате було дуже страшно. Одна, в величезному магазині, де сталося стільки вбивств… Катя тихо й обережно просувалася вперед. Вона мусила з’ясувати, яке зло ховалося тут відтоді, як воно залишилося безкарним і незадоволеним?..