Дунайський лоцман

У цей день, у суботу 5 серпня 1876 року, галаслива багаточисельна юрба наповнювала шинок під вивіскою «Зустріч рибалок». Пісні, дзвін келихів, оплески та вигуки змішувалися в жахливий шум, серед якого час від часу вирізнялися крики «гой!», що виражали радість, доведену до межі. Вікна шинку виходили прямо на Дунай, на околиці чарівного маленького містечка Зігмаринген, столиці прусського володіння Гогенцоллернів, розташованого майже біля витоків великої ріки Центральної Європи.

Прочитавши вивіску, написану гарними готичними літерами над вхідними дверима, до шинку заходили члени «Дунайської ліги», міжнародного товариства рибалок, що належали до різних прибережних націй. Не буває веселих зборищ без шляхетної випивки. Отож там пили відмінне мюнхенське пиво й добре угорське вино повними кухлями та повними келихами. Там курили, а в великій залі було темно від ароматного диму, який без упину викидали довгі труби. Якщо співрозмовники не бачили одне одного, то принаймні чули одне одного—принаймні ті, хто не був глухий. Спокійні й мовчазні під час роботи, рибалки-удильники стають найгучнішими людьми на світі, коли відкладають убік свої снасті. У розповідях про великі подвиги вони не поступаються мисливцям—а це вже чимало сказано.

Справа йшла до кінця досить значущого сніданку, який зібрав навколо столів сотню запрошених лицарів—палких прихильників води й фанатиків гачка. Сніданкові подвиги, без сумніву, пересушили їм горлянки, судячи з кількості пляшок, що з’явилися після десерту. А потім настав черга численних лікерів, якими ці люди вирішили замінити каву.