Вона — сирота, яка переплутала адресу квартири, що дісталася їй у спадок. Він — впливова людина, для якої жінки та радощі життя перестали мати цінність, перетворившись на питання ціни. — Ну точно «оленёнок», — пирхаю, розглядаючи її налякані оченята. — Роздягайся, гроші відразу дам, щоб розслабитися було простіше. — Ви не зрозуміли… — вона втискається спиною в двері. — Я не те, про що ви подумали. — Звісно, — морщусь. — Я просив у Саїда когось молодшого, але ти перебираєш. Роблю крок до дівчини й вдихаю в легені запах полуниці з її волосся. Це несподівано. — Можна, я піду… — шепоче лише губами. — Ні, — відчуваючи, як мене накриває збудженням, впиваюся в її губи поцілунком. — Я не дозволяю.