День трифідів

Однієї ночі небо Землі освітили зелені зорі, що падали: планета пройшла крізь хмару дивних кометних уламків (може, на орбіті просто вибухнуло щось секретне військово-космічне?). Майже кожна людина вийшла подивитися на дивовижне видовище, а зранку всі вони прокинулися сліпими. Зрячих залишилося так мало, що вони могли лише спостерігати швидку смерть міст і тікати з них куди завгодно.

Трагедію ускладнила друга біда — трифіди, що ходять, рослини, виведені кимось за двадцять років до того й ціновані як джерело масел. Те, що вони мали отруйну жалість і слабку подобу розуму, мало кого хвилювало до всесвітньої катастрофи. Але, як сказав один із персонажів книги: «Відійміть у нас зір — і наше перевершення зникне».

У результаті зелені зорі зруйнували існуючу цивілізацію, а трифіди ледве не довели до повного зникнення Homo sapiens з лиця Землі. Через кілька років лише рідкісні фермерські общини, які десь якось вижили, опиняються в облозі полчищами трифідів, яким не страшні ні кулі, ні міномети, і лише струмінь вогнемета ненадовго відганяє цих «рослинних хижаків». І, до того ж, купа інших проблем соціального характеру: як далі жити, яким шляхом іти — технологічним чи феодальним, які моральні пріоритети в зміненому світі…

Саме катастрофа зводить і знайомить двох людей, які випадково зберегли зір, — Вільяма Мейзена та Джозеллу Плейтон — дає їм змогу полюбити одне одного й знову розлучає. Чи вдасться їм зустрітися знову?