Щось між нами

«Тату, рідненький, допоможи! Я, здається, вбила людину.

Голос дочки в трубці звучить істерично та затиснуто. Половина слів тоне в пригнічених вологих схлипах. І на якусь мить я навіть дозволяю собі повірити, що мені це все вчулося.

— Ще раз, Міл, чітко. Що сталося?

Наплювавши на юрму підлеглих, що чекали на моє рішення, я важко підводжуся з крісла.

— Я потрапила в аварію. Точніше — збила людину, — реве дочка. — Здається, це дівчина.

Та мені байдуже, хто!

Так я думав, а потім зустрів «жертву» — і… пропав."