Попіл Чорнобиля стукає в моє серце. Ось уже тісніше три роки я живу й хворію Чорнобилем, старанно намагаюся збагнути причини аварії та її наслідки, безперервно думаю про героїв і бандитів Чорнобиля, про його жертв — минулих і майбутніх; листуюся, зустрічаюся з більшістю людей, причетних до цієї біди, слухаю й записую всі нові та нові розповіді.
Іноді самонадіяно думаю, що мені відомо вже все або майже все про ту аварію — але ні: у розповіді невідомої людини або в листі, що прийшов здалеку, раптом спалахує непередбачена, пронзлива деталь, з’являється ще одна нова драма, чорнобильський сюжет, здавалося б уже такий знайомий друг, робить ще один різкий поворот. І тоді я розумію: ні, ще нескоро я виберуся з чорнобильського провалля.