РОНАН
З самого дитинства мені не світило нічого доброго. У вісім років я втратив батьків. Я намагався викреслити минуле, але воно ніби назавжди стало частиною мене.
Світ навколо був схожий на пекло: десять років у прийомних сім’ях, жорстокість, бійки, злість. Ночі, наповнені кошмарами й болем.
Потім з’явився дядько Нельсон і без зайвих розмов забрав мене до себе. Він хотів, щоб я латав для нього будиночки, що розсипалися, у Санта-Крус.
А я мріяв про дім, де на тебе чекають, і про просте, нормальне життя. Але знову лишався один — непотрібний, поламаний.
Що я міг запропонувати Шайло? Хіба що уламок власного змученого серця. Їй не можна було мене любити.
Мені лишалося лише одне — приборкати лють, що сочилася зі старих ран. І розплатитися з минулим, яке вже тягнуло мене на дно.
ШАЙЛО
Розум, амбіції та творчість — мій спосіб триматися на плаву. Я звикла зникати за ювелірною справою днями й ночами і вірила, що колись мене визнають. Мені подобалося будувати собі новий світ — інакше й не вижити, коли рідна мати тебе зневажає.
Я мріяла дарувати людям блиск і розкіш, хоча сама давно потонула в темряві власної душі.
Хто я насправді і ким був мій батько — лишалося загадкою. Усередині жила величезна порожнеча.
З появою Ронана я раптом чітко зрозуміла, чого хочу насправді: належати йому цілком, попри прірву між нами.
Але навіть згораючи в цьому вогні, я не мала права дозволити собі стати полонянкою кохання.
Бо єдиний спосіб стати сильною — не відкривати серце…