Колишні. Тато для ґудзика

«Олівія, — мама несподівано називає мене повним іменем, — тільки не хвилюйся…» Вона явно збирається сказати ще щось, але не встигає.

«Здрастуй!» — густий чоловічий бас заповнює простір довкола.

Цей голос я ні з яким іншим не сплутаю. І, піднявши голову, розумію, що не помилилася.

Тимур. Він щойно вийшов із кухні й тепер стоїть навпроти мене, склавши руки в кишені стильних дорогих штанів.

Його плечі стали ще ширші. Обличчя — мужніше, а погляд — гостріший.

Ми розлучилися, коли я вже чекала дитину, але чоловік так і не дізнався про це.

А тепер він стоїть навпроти й свердлить мене чорнотою своїх очей.

Я завмираю, не знаючи, що й сказати.

Зате Тимур, судячи з усього, налаштований дуже серйозно.

І цього разу втекти від нього буде значно складніше…

Ну спасибі тобі, матусю!