Шлюб за прорахунком

— Я вагітна.

— І що?

Пекучий холод струменів із його очей, заморожуючи мене зсередини. Навіть говорити виходило важко. Теплого прийому я й не чекала, але до такого теж не була готова.

— Це твоя дитина, — на очах виступили сльози й покотилися щоками.

— Ні, дівчинко, це твоя дитина, а я вже давно не хлопчик, — втомлено зітхнув він і висунув шухляду столу. — Але за помилки треба платити, так? — він витягнув солідну пачку купюр. — Цих грошей тобі має вистачити, доки не знайдеш справжнього батька, — зухвало всміхнувся він.