— Дім, а ти хотів би, щоб у нас була сім’я? — запитала коханого, сидячи за столом на кухні.
— А в нас що, не сім’я? — відповів сердито, не відриваючись від ноутбука.
— Я про справжню. Дім, діти, ми…
— Ні, Люд, я не хочу дітей. І одружуватися не збираюся.
Серце стискається, рука машинально тягнеться до живота.
— А якщо б я вже була вагітна?
— А ти вагітна? — Подивився на мене поверх окулярів. — Тоді зробиш аборт! Це не обговорюється.
Я пішла, так і не визнавшись.
Минуло п’ять років. Тепер у мене є донька — маленька копія чоловіка, якого я колись любила. І доля зводить нас знову, та ще й у найочікуванішому місці.
Він змінився. Статнішs став серйознішим — і, ніби, ще жорсткішим. А ще він побачив мою доньку й тепер не хоче залишати нас у спокої. А я не знаю, чого чекати, якщо він здогадається, що вона від нього.