Цей роман Михайла Булгакова написаний про тривожний час, коли все зовнішнє руйнувалося на очах, коли влада змінювалася за одну ніч і не було жодної впевненості в завтрашньому дні. Герої роману — представники Росії, що зникає: дворянство й офіцерство. У ті складні дні вони знайшли, на що спертися. Вічні цінності, взаємна любов, родина й взаємодопомога стали для них тією опорою, на яку вони сподівалися вистояти в складній революційній хуртовині.
Роман розповідає про сім’ю Турбіних, про війну, про героїв і зрадників — про такий час, коли крик двірника міг убити, а незнайома жінка — врятувати, коли життя залежало від випадку й кров проливалася просто на вулицях.
Здавалося б, у героїв роману не лишалося ні надій, ні сенсів. Але вони продовжують жити — не лише абияк. Вони продовжують вірити й молитися, залишатися людьми з великої літери.
У романі є місця, які змушують усміхнутися. Юмор Булгакова, як промінчик сонця, пробивається крізь оповідь про тяжкі події тих днів.
Війна перевертає все з ніг на голову. І хоча кінець роману здається оптимістичним, у місто непомітно входять більшовики, і читачеві стає зрозуміло, що колишнього життя в героїв Булгакова вже не буде…