До уваги читачів пропонується науково-художня життєписна розповідь про Арину Родіонівну Яковлеву (Матвєєву; 1758–1828) — славетну «мамоньку» й «подругу» Олександра Пушкіна. Ця кріпачка беззастережно любила свого «ангела Олександра Сергійовича» — а поет не лише відповідав їй взаємністю, а й оспівав няню в багатьох своїх творах. Пам’ятали й шанували Арину Родіонівну пушкінські знайомі: князь П. А. В’яземський, барон А. А. Дельвіг, А. П. Керн, М. М. Язиков та інші. Її ім’я фігурує і в низці мемуарів тієї неповторної доби. Пізніше, вже в інші епохи й за різних обставин, про дивовижну жінку з проникливою повагою відгукувалися А. А. Григор’єв, І. С. Аксаков і Ф. М. Достоєвський, Марина Цвєтаєва, С. Л. Франк та інші наші знаменитості. «Арина Родіонівна була втіленням Руської музики… І доки в підмісячному світі житиме хоч один поет, — буде жива про неї легенда», — стверджував, наприклад, поет і пушкинознавець В. Ф. Ходасевич.
Достовірних матеріалів для біографії Аріни Родіонівни збереглося дуже мало. Та історик і письменник М. Д. Філін, спираючись на крихти наявних документів і пушкінські тексти, таки створив книгу про життя «голубки дряхлої» — книгу про «красу душі людської, душі люблячої».