«Аріель сидів на підлозі біля низького вікна своєї кімнати, що нагадувала монастирську келію. Стіл, табурет, ліжко і циновка в кутку становили весь її меблювання.
Вікно виходило у внутрішній двір, похмурий і тихий. Ні кущика, ні травинки — пісок і гравій, — наче куточок пустелі, обнесений чотирма тюремними стінами похмурої будівлі з крихітними вікнами. Над пласкими дахами підіймалися верхівки пальм густого парку, що оточував школу. Висока огорожа відділяла парк і будівлі від зовнішнього світу…»