А зорі тут тихі…

Вони були молоді й кокетливі, веселі та дуже завзяті. Вони любили співати, мріяли про кохання, чекали його як дива. Але на їхню землю раптом прийшла війна — війна, що губить життя, знищує мрії, вбиває любов. Їм доводиться протистояти цілому світові зла, ненависті, болю, відчаю, страждань.

За словами автора, повість заснована на справді зумовленому епізоді війни: семеро солдатів, після поранення служили на одній із вузлових станцій Кіровської залізниці, не дали німецькій диверсійній групі підірвати залізницю на цій ділянці. У живих залишився лише сержант, командир групи радянських бійців, якому після війни вручили медаль «За бойові заслуги». «І я подумав: ось воно! Ситуація, коли людина сама, без жодного наказу, вирішує: не пущу! Тут їм нічого робити! Я почав працювати з цим сюжетом, уже написав сторінок сім. І раптом зрозумів, що нічого не вийде. Це буде просто приватний випадок на війні. Нічого принципово нового в цьому сюжеті не було. Робота стала. А потім раптом вигадалося — хай у мого героя в підпорядкуванні будуть не чоловіки, а молоденькі дівчата. І все — повість одразу вибудувалася. Жінкам адже найважче на війні. Їх на фронті було 300 тисяч! А тоді ніхто про них не писав».

Найкращі твори Бориса Васильєва: А зорі тут тихі, У списках не значився, Не стріляйте білих лебедів, Довгий день, Черговий рейс, Переможці, Летять мої коні… Повість про свій час і багато інших.